Cутність податків, їх вплив на розвиток суспільства (реферат)

У статті розглядається сутність податків, їх вплив на розвиток суспільства.

Еволюція формування дер­жавних доходів протягом століть зазнала істотних змін — від натуральної форми за умов нерозвиненого ринково­го господарства до абсолютного використання грошової форми зараз. Найважливішим методом акумуляції державою суспільно­го продукту стали податки, які забезпечують левову частку бюд­жетних находжень.

Виникнувши на зорі товарно-грошових відносин, податки як економічна категорія еволюціону­вали разом з розвитком економі­чної архітектури суспільства. Ця еволюція торкнулася, насамперед, глибинної сутності податкових платежів. Якщо спочатку приро­да податку характеризувалася аб­солютно фіскальним змістом (безеквівалентний, обов'язковий платіж на користь держави), то поступово сформувалося розумі­ння податку, як своєрідної сус­пільної плати за виконання дер­жавою своїх функцій.

Такий перехід став можливим тільки за рахунок зміни суспіль­ного ладу, формування системи демократичних цінностей, уявлень про відповідальність держави та її представників перед кожним окремим громадянином. Можна зробити висновок, що еволюційний процес у фінансовій науці в ца­рині податків був викликаний го­строю практичною потребою сус­пільства в оптимізації відносин між державою та її громадянами.

Теоретичні суперечки стосовно функцій податків — фіскаль­на, регулююча, стимулююча, роз­подільна, контрольна — є опосе­редкованим свідченням про бага­тогранність економічної категорії "податок". Ця багатогранність значно ускладнює теоретичні до­слідження в цьому напрямку, і майже унеможливлює суто еко­номічний і фінансовий підхід до оподаткування на практиці. По­датки знаходяться в центрі уваги науковців вже ось кілька століть — А. Сміт, Д. Рікардо, А. Вагнер, К. Віксель заклали підвалини на­уки про податки, сучасні вітчиз­няні науковці Л. Андрущенко, В. Федосов, В. Суторміна, В. Мель­ник, Н. Кучерявенко в своїх ро­ботах досліджують теоретичні та практичні аспекти оподаткування.

Осмислення теоретичних та практичних основ оподаткування є одним із найважливіших на­прямків розвитку фінансової на­уки. Хоча податки як суспільний феномен існують протягом тисячі років, більшість сучасних нау­ковців вважає, що першими нау­ково обгрунтовану характеристи­ку податків дали Адам Сміт та Да­вид Рікардо (хоча набагато рані­ше Фома Аквінський визначав по­датки як дозволену форму погра­бування) .

В той же час М. Кучерявенко доводить, що вчення про податки існувало ще в давніх державах Сходу, стародавній Греції та Риму. В якості доказів цей автор використовує той факт, що у ста­родавньому Єгипті стягнення данини базувалося на уявленнях про фараона як особу божественну. Досить подібними були погляди на сутність податків та оподаткуван­ня. Ця подібність пояснювалася колегіальністю рішень, які прий­малися Радою (в Афінах), сена­том (в Древньому Римі). В Афінах панували переконання, що подат­ки є певним символом рабства і є неприйнятними для вільних гро­мадян. Зважаючи на таке ставлен­ня, не дивно, що в працях Арісто-теля зустрічалися думки, що ко­жен громадянин повинен прий­мати участь у формуванні доходів держави (насамперед, для вико­нання нею своїх оборонних функцій), але така участь повин­на бути добровільною і формува­тися у вигляді пожертвувань.

В Древньому Римі податки відігравали значущу роль порівня­но з Стародавньою Грецією, насам­перед через те, що постійно вели­ся війни, і держава потребувала регулярних надходжень для про­ведення військових операцій. Але, незважаючи на це, осмислення сут­ності та ролі податків в тогочасних роботах фактично відсутнє, обме­жувалося лише констатацією їх видів та методів стягнення.

Досить детально генеза по­датків вивчається в роботах вітчиз­няного науковця Мельника В.М., який пропонує розділити розви­ток теорії податків на два істо­ричних періоди:

1. Період письмових згадок про податки, які грунтуються на релі­гійних догматах або випливають із нагальних потреб. У них фіксу­вався факт стягнення без науково доведеного обгрунтування.

2. Період наукового обгрунту­вання категорій отримання до­ходів об'єднаннями публічного характеру.

Зроблений цим автором аналіз дозволив зробити висновок про те, що "...почавши з радикального за­перечення податків як рівноправ­ного державного доходу і перей­шовши до філософського обгрун­тування та ідеологізації наявної практики оподаткування з допущен­ням деякої несміливої її правки на прикладних засадах, податкові фінанси евоолюціонували до рівня теоретичного та методологічного конструювання сучасних перероз-подільних механізмів".

В своїй визначній праці "До­слідження про природу і причи­нах багатства народів" А. Смітом було визначено наступні принци­пи оподаткування:

— піддані держави мають брати участь у її підтримці відпо­відно до своєї платоспроможності, пропорційно до доходу, яким вони користуються;

— податки повинні стягувати­ся у найвигідніший час і найви-гіднішим способом для особи, що його сплачує;

— кожний податок має бути так побудований, щоб він брав із кишень населення якомога мен­ше, понад те, що він приносить до скарбниці держави.

Демиденко Л.М., стосовно по­стулатів, розроблених А. Смітом, зазначає, що їх актуальним поло­женням є те, що "до платників податків не варто застосовувати репресій, оскільки це може зав­дати шкоди розвитку промисло­вості, а держава втрачає вигоду, яку могла б мати від розширення бази оподаткування завдяки додат­ковим інвестиціям".

Послідовник А. Сміта, Д. Рікар-до підкреслював, що основна маса податків перекладається на при­буток капіталістів. Розглядаючи вплив податків на прибуток та ціни, перекладання податків, Д. Рікардо вважав несуттєвими конкретні їх форми. Д. Рікардо пи­сав: "Податки становлять ту час­тину продукту землі та праці краї­ни, яка надходить у розпоряджен­ня уряду: вони завжди сплачують­ся або з капіталу, або з доходу країни". Зважаючи на такі момен­ти, вчений вважав за необхідне звільнити капітал від податків, істотно їх скоротити. Особливо це стосувалося непрямих податків, які скорочують споживання, збільшують витрати виробництва, зменшують прибутки підприємств.

Вітчизняний науковець Романенко О.Р. особливо підкреслює внесок у розвиток природи податків А. Вагнера, який одним із перших розглядає не тільки суто фіскальне призначення податків, а регуляторне, за допомогою яко­го держава змінює розподіл сус­пільного продукту.

Основоположником податкової теорії послуг став відомий анг­лійський вчений Дж. С. Мілль, який доводив існування прямого взаємозв'язку між тими податка­ми, що їх сплачують на користь держави ЇЇ громадяни, та тими по­слугами і благами, що їх натомість вони отримують від держави. Шведські економісти К. Віксель та Е. Ліндаль розвинули у своїх пра­цях положення про принцип рівності між вилученою вартістю та її еквівалентом. Зокрема, К. Віксель обгрунтував роль по­датків у зростанні добробуту сус­пільства, розглянув їх у тісному зв'язку з державними витратами, які приносять користь суспільству. Учень К. Вікселя — Е. Ліндаль — поставив існування рівноваги між податками та державними блага­ми в залежність від розкладу пол­ітичних сил у суспільстві. Незва­жаючи на гостру критику, яким піддаються ідеї Е. Ліндаля, насам­перед, за їх утопічність, підкрес­лимо наявність раціонального зер­на у його судженнях. Справді, за­перечувати вплив політичної елі­ти на формування та реалізацію податкової політики недоцільно. Поштовхом до наукових дослід­жень в цьому напрямку стали ро­боти К. Маркса та Ф. Енгельса, які хоча і не мали в своїй основі суто фінансових моментів та місти­ли твердження більше політично­го, ніж економічного характеру, го­стро поставили питання про пе­рерозподіл фінансових ресурсів між суспільними верствами.

Значний внесок у розвиток теорії оподаткування зробив ос­новоположник російської фінан­сової науки IX. Озеров. Він виз­начав податки як "обов'язкові пла­тежі, які сплачуються підданими держави для виконання покладе­них на неї функцій". Як пред­ставник інституціоналізму, І.Х. Озеров розглядав податки як категорію на перетині різних гу­манітарних наук: права, політо­логії, соціальної психології, соц­іології. Він писав: "Вивчення грун­ту, на якому розвивається фінан­сове господарство, показує нам, чому воно приймає ту чи іншу форму, чому насіння на одному грунті сходить, а на іншому — чахне".

Сутність податків представни­ками радянської фінансової науки А.А.Буковецьким, А. Соколовим, П.В. Мікеладзе базувалася на те­орії колективних потреб. Незва­жаючи на певну догматичність (зумовлену об'єктивними переду­мовами розбудови радянської вла­ди), ця теорія з певними коректи­вами використовується і сучасни­ками для обгрунтування сутності та ролі податків. Так, П. Самуель-сон підтверджує примусовий ха­рактер оподаткування і відсутність зв'язку між вигодами окремого громадянина та тими податками, які він сплачує державі.

Окремо слід зупинитися на поглядах на сутність податків представників кейнсіанської школи. Зокрема, Дж. М. Кейнс був автором теорії податків, яка фо­кусувалася на державному регу­люванні економіки. Податки цей вчений називав "вбудованими механізмами гнучкості", за допо­могою яких можна рівномірно розподілити податковий тягар залежності від доходів. Доктрина Дж. М. Кейнса запанувала на те­оретичному та прагматичному рівні в середині минулого сто­ліття — саморегулівні здатності ринкової економіки досить обме­жені, тому держава повинна впливати на економічні процеси за допомогою державних ви­датків, податків, позичкового відсотку. Кейнс писав: " Прибут­ковий податок,... податок на при­буток з капіталу, податок на спадщину та інші податки відігра­ють не менш важливу роль, ніж норма відсотка.

Революційність та новизна поглядів Кейнса дозволили вітчиз­няному вченому В.М. Федосову визначити його роботи в якості орієнтирів розвитку західної фінансової науки. Але системні кризи в західних економіках в 70-х роках минулого століття, тали своєрідним поштовхом для кри­тики ідей кейнсіанства та пошу­ку нових підходів у фінансовій науці. На зміну кейнсіанським методам регулювання приходить неокласична теорія, і її особливо популярний напрямок — неокон-серватизм.

Професор Романенко О.Р. заз­начає, що "розбіжності у погля­дах кейнсіанців та неоконсерва-торів на податки випливають із відмінностей у їх загальних тео­ріях. Кейсіанська податкова тео­рія розвивалася з умов попиту, за­безпечення інвестицій достатніми заощадженнями. Неокласики ж виходять із забезпечення пропо­нування ресурсів і достатності заощаджень, звідси вимога знач­ного зниження загального рівня податків."

Голова чиказької школи М. Фрідман вважається найвідо-мішим представником неоконсер-ватизму, який вважав, що, насам­перед, держава повинна втручати­ся в економіку через грошову сфе­ру. А за допомогою податків як "ме­ханізмів гнучкості", держава може амортизувати кризові явища в еко­номіці. Розвиток ідей неокласициз­му призвів до того, що податкові реформи в СІЛА та інших євро­пейських країнах були побудовані на ідеях обмеження державного втручання в економіку.

Вітчизняні вчені Андрущенко В.Л. та Ляшенко Ю.І. пропону­ють розширити сферу досліджен­ня податків за межі суто економ­ічної категорії та розглядати при­роду оподаткування в поняттях теорії інституціоналізму.

На їх думку, першою за зна­ченням істотною прикметою нау­кової податкової системи є її за­лежність від політико-економічних поглядів. В якості доведення цьо­го постулату автори використову­ють той факт, що "корифеї англ­ійської класичної політекономії головним в оподаткуванні вважа­ли його вплив на створення ба­гатства. Прихильники німецької історичної школи поставили в центр науково організованої сис­теми економіко-політичні умови та соціально-етичні критерії різних епох і народів". Погоджуючись з подібним висновком, зазначимо, що сучасна вітчизняна дійсність є яскравим прикладом того, як розбудова податкової системи є продуктом не тільки суто еконо­мічних поглядів науковців та практиків, але й результатом пев­ного компромісу між суспіль­ством, політичними партіями іншими суб'єктами законодавчо­го процесу.

Серед сучасних напрямків розвитку фінансової науки і ца­рині податків слід обов'язково зга­дати роботи американських еко­номістів на чолі з А. Лаффером, спрямовані на оптимізацію подат­кової політики держави. На дум­ку А. Лаффера, існує гранична ставка оподаткування, яка харак­теризує його критичний рівень. Внаслідок її зростання відбуваєть­ся поступова "тінізація" економі­чних процесів, що супроводжуєть­ся скороченням податкової бази та, відповідно, податкових надход­жень до державного бюджету. Критики цієї теорії зауважують, що роботи А.Лаффера так і не дали відповідь про рівень цієї ставки, а обмежилися лише за­гальними формулюваннями, що значно ускладнює практичне ви­користання такого підходу на дер­жавному рівні.

На відміну від попередньої, робота англійського вченого Дж. Меклі містить суто практичні рекомендації стосовно оптимізації податкових ставок — для уникнен­ня дестимулювання економічної активності необхідно використову­вати пропорційні ставки, які не перевищують 20 %. Досить своєр­ідно цей вчений пропонує поділи­ти громадян на талановитих та нероб. На його думку, останні тільки створюють проблеми для держави і лишають її бюджетних доходів, звідси, основний тягар податків перекладається на пра­цьовитих та економічно активних людей, тому їх доходи потрібно звільнити від оподаткування. По­годжуючись, що податки призво­дять до неповного використання продуктивних можливостей плат­ників, зазначимо — подібний підхід не враховує індивідуальних пси­хологічний якостей кожного окре­мого платника, тому його викори­стання не призведе до соціальної справедливості в оподаткуванні.

Сучасна розробка проблема­тики податків відбувається у пло­щині економіки суспільного ви­бору, яскравим представником якої є Дж. М. Б'юкенен, який роз­глядає податки як прямі витрати громадян за надані урядом послу­ги. Суспільні блага розглядають­ся як такі, що мають не тільки економічну, але й політичну при­роду, тому податки виконують ціноутворюючу функцію стосов­но суспільних благ, а платники є споживачами законодавчо-по­літичних процедур.

Висновок:

Отже, підкреслимо, що податки на сучасному етапі розвитку є безаль-тернативним джерелом форму­вання фінансових ресурсів дер­жави, тому податкова політика повинна вписуватися в загально­прийняті демократичні процеду­ри, які дозволяють врахувати інте­реси всіх суб'єктів бюджетного процесу. Тому можна прогнозу­вати, що теоретичні розробки в цьому напрямку будуть продовжу­ватися, насамперед, в контексті практичних завдань, які стоять перед сучасним суспільством.

Використана література:

1. Демиденко Л.М. Розвиток теорії оподаткування вченими за­ходу// Фінанси України, №5. 2004.

2. Кейнс Дж. М. Общая тео-рия занятости, процента й денег. — М.: Прогресе. — 1978.

3. Кучерявенко Н.П. ОсновьІ налогового права. — Харьков: Издательство "Константа".— 1996. — С.6.

4. Мельник В.М. Генеза теорій податків// Фінанси України, №8. 2004. — С.42—53.

5. Озеров Й.Х. Основы финансовой науки.—М.:/Б.И./, 1917.

6. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. — Центр Навчальної літератури, 2003.

7. Федосов В.М. Соврєменньй капитализм й налоги. — К.: Вища школа., 1987.

• Єдиний (фіксований) сільськогосподарський податок (реферат)
• Єдиний податок (реферат)
• Єдиний податок, фіксований податок (реферат)
• Інвентаризації каси: порядок проведення та їх відображення (реферат)
• Інвентаризація (реферат)
• Інвентаризація матеріальних цінностей (реферат)
• Інвестиційні податкові кредити як фактор фінансового розвитку регіону (реферат)
• Інститут податкового права (реферат)
• Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку (методичка)