Єдиний (фіксований) сільськогосподарський податок (реферат)

Сплата єдиного (фіксованого) сільськогосподарського подат­ку в даний час являє собою спеціальну систему оподаткуван­ня. Цей податок з'явився на початку 1998 року. Однак у 1998 році його справляння передбачалося у порядку експерименту не на всій території України, а тільки в кількох районах: Глобнинському районі Полтавської області, Старобешівському ра­йоні Донецької області, Ужгородському районі Закарпатської області. Починаючи з 1 січня 1999 року, на підставі Указу Президента України від 18 червня 1998 року і Закону України від 17 грудня 1998 року справляння фіксованого сільськогос­подарського податку здійснюється на всій території України.

Основними нормативними актами, які регулюють механізм справляння єдиного (фіксованого) податку для сільськогоспо­дарських виробників є Закон України «Про фіксований сільсько­господарський податок» від 17 грудня 1998 року, а також постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­ложення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку» від 23 квітня 1999 року, на­каз ДПА України від 27 квітня 1999 p., яким затверджено По­рядок розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку і заповнення форми розрахунку. Зазначимо, що ці нормативні акти не передбачають для сільськогосподарських товаровироб­ників можливості вибору загального чи спеціального режиму оподаткування, що діє згідно з законом до 2009 року.

Єдиний сільськогосподарський податок є загальнодержав­ним податком і являє собою платіж, поглинаючий сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються до бюджетів і державних цільових фонди, а саме:

податку на прибуток підприємств;

плати (податку) за землю;

податку з власників транспортних засобів і інших само­хідних машин і механізмів;

комунального податку;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;

збору на обов'язкове соціальне страхування;

збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

збору в державний інноваційний фонд;

плати за придбання торгового патенту на здійснення торго­вої діяльності;

збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для цілей сільського господарства).

Інші податки і збори (обов'язкові платежі), закріплені За­коном України «Про систему оподаткування», сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і роз­мірах, визначених законодавством.

Сьогодні фіксований сільськогосподарський податок спла­чується платниками тільки у грошовій формі.

Платниками фіксованого податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм (колективні і державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні то­вариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші виробники сільськогосподарської продукції (далі — підприємства), що здійснюють діяльність з виробництва, пе­реробки і збуту сільськогосподарської продукції. Причому сума доходу таких підприємств, отримана від реалізації сільсько­господарської продукції власного виробництва і її переробки за попередній звітний (податковий) рік, повинна становити не менше 50% загальної суми валового доходу цього підприєм­ства, за наявності сільськогосподарських угідь, для яких став­ки фіксованого податку передбачені статтями 3 і 4 Закону від 17 грудня 1998 р.

Нормами Постанови від 23 квітня 1999 р. конкретизується поняття валового доходу таких підприємств від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва. У та­кий доход входить не тільки вартість реалізованої продукції тваринництва і рослинності, а й, наприклад, вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад тощо), що пов'язані із сільськогосподарсь­ким виробництвом.

До платників фіксованого сільськогосподарського податку належать також власники земельних ділянок та землекорис­тувачі, в тому числі орендарі, які виробляють товарні сільсько­господарську продукцію, крім власників та землекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистого підсоб­ного господарства, будівництва та обслуговування жилого бу­динку, господарських будівель (присадибна ділянка), садівниц­тва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.

При розгляді питання про визначення сільгосппідприємств, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, цікавим вбачається проект постанови «Про затвердження По­рядку визначення критерію, по якому на сільськогосподарських виробників поширюється спеціальний режим сплати ПДВ і фіксованого сільськогосподарського податку», розроблений Міністерством аграрної політики. Цим актом істотно обмежуєть­ся коло сільгоспвиробників, що можуть користатися спеціальною системою оподаткування — сплачувати фіксований сіль­ськогосподарський податок, оскільки сума виторгу в таких підприємств повинна «...за відрахуванням ПДВ, що залишаєть­ся в їх розпорядженні...перевищувати 50 % загальної суми ва­лового доходу підприємства...»... Зазначимо, що в положеннях Закону від 17 грудня 1998 року таких уточнень немає.

Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тому числі й на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використо­вуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими гос­подарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Для сільськогосподарських товаровиробників, зареєстрова­них після 1 січня 1999 року, нарахування фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється на підставі грошової оцінки сільськогосподарських угідь, що перебувають у його власності чи надані йому в користування, у тому числі на умо­вах оренди.

Ставка фіксованого податку встановлюється по областях з кожного гектара сільськогосподарських угідь у процентному співвідношенні до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 p., згідно з Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах: для ріллі, сінокісних угідь і пасовищ — 0,5; для багаторічних насаджень — 0,3; для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальсь­кими та риболовецькими господарствами для розведення, ви­рощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, — 1,5 відсот­ка грошової оцінки одиниці площі ріллі.

Грошова оцінка сільськогосподарських угідь може уточню­ватися в разі потреби відповідно до законодавства.

Пільги зі сплати фіксованого сільськогосподарського по­датку. Відповідно до статті 9 згаданого Закону і пункту 7 Поста­нови з метою стабілізації сільськогосподарського виробництва підприємства звільнялися від сплати цього податку з 1 січня 1999 року до 1 січня 2001 року, за винятком платежів до Пенсій­ного фонду (68%) і на обов'язкове соціальне страхування (2%).

У разі виникнення форс-мажорних обставин (стихійного лиха, дії нездоланної сили) у кожному конкретному випадку

за клопотанням платника податку компетентний орган прий­має рішення про реструктуризацію (відстрочення) сплати фіксованого сільгоспподатку. Однак на сьогодні немає законо­давче встановленого механізму надання розстрочення і відстро­чення при виникненні вищезгаданих обставин. На цей момент особливо звертає увагу ДПА України.

На сьогодні інших пільг зі сплаті сільгоспподатку законо­давством не передбачено.

Сплата фіксованого податку провадиться щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним, у розмірі третини суми податку, розрахованої на кожен квартал від річної суми подат­ку, у таких розмірах: у 1-му кварталі — 10%, у 2-му — 10%, у 3-му — 50%, у 4-му — 30%.

Сплачуючи фіксований податок, платники сільгоспподатку перераховують кошти на окремий рахунок відділень Держав­ного казначейства України в районах за місцем розташування земельної ділянки. Відділення Державного казначейства Ук­раїни наступного дня після надходження коштів розмежову­ють і перераховують суми єдиного податку до відповідних бюд­жетів і державних цільових фондів, про що повідомляють відповідний податковий орган.

Отже, сплата фіксованого сільськогосподарського податку має низку переваг порівняно із загальною системою оподат­кування. Серед них необхідно виділити зменшення кількості податків і зборів, що сплачуються. Це, в свою чергу, істотно полегшує ведення податкових обліку і звітності, не вимагає до­даткових знань у галузі оподаткування і необхідності відстеження змін, які стосуються сплати всіх передбачених Законом «Про систему оподаткування» податків і зборів та досить час­то вносяться у чинне податкове законодавство.

Література

1. Конституція України. – К.: Преса України, 1997.

2. ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260

3. Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М. Я. Дем'яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с

4. Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Інститут після-дипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. — 2001. — 339 с.

• Cутність податків, їх вплив на розвиток суспільства (реферат)
• Єдиний податок (реферат)
• Єдиний податок, фіксований податок (реферат)
• Інвентаризації каси: порядок проведення та їх відображення (реферат)
• Інвентаризація (реферат)
• Інвентаризація матеріальних цінностей (реферат)
• Інвестиційні податкові кредити як фактор фінансового розвитку регіону (реферат)
• Інститут податкового права (реферат)
• Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку (методичка)