Інженерно-геологічні властивості порід Українських Карпат (реферат)

Інженерно-геологічні властивості корінних порід характеризуються на основі літературних і фондових матеріалів за окремими літологічними групами. Розглянемо основні з них.

Пісковики представлені породами різного віку — від нижньокрейдового до олігоценового включно. Займаючи значне місце у розрізах кожної серії будь-якої із структурно-тектонічних зон, пісковики належать до найбільш стійких проти звітрювання порід. Це переважно кварцові дрібнозернисті, рідше середньо- і різнозернисті утворення. Зрідка зустрічаються поліміктові відміни.

Найбільш стійкі з них пісковики крейдового віку, а також ямненські, вигодські і вітрицькі голубувато-сірі й темно-сірі карбонатні пісковики палеогену; трохи поступаються перед ними стійкістю і міцністю більш молоді за віком крупно- і різнозернисті пісковики кросненської і менілітової серій.

Конгломерати і гравеліти зустрічаються у вигляді рідких прошарків і лінз. Складаються вони в основному з гальки і гравію. Цемент різний; частіше карбонатно-глинистий або піщано-глинистий.

Алевроліти залягають частіше у вигляді прошарків, іноді, як де має місце у попельській серії, складають у значній мірі верхню і середню частини розрізу. Це сірі і зеленувато-сірі кварцові, кварцово-глауконітові і кварцово-слюдисті породи з кременисто-карбонатним і глинисто-кременистим цементом. Від пісковиків алевроліти відрізняються більш тонким складом кластогенного матеріалу і меншим його вмістом. Властивості цих порід майже не вивчені.

Показники міцності щільних, нетріщинуватих порід досить високі. У селеутворенні беруть участь лише тонкошаруваті тріщинуваті алевроліти. Серед них переважають карбонатно-глинисті і кременисто-глинисті сланцеві породи. Кількість кластогенного матеріалу невелика (8—10%). У складі попельської, поляницької і особливо менілітової серій зустрічаються глинисті сланці, збагачені органікою. Ці породи легко звітрюються, розпадаються на тонкоплитчасті і тонколистуваті частки, які переходять у глинисті елювіальні породи. Міцністю глинисті сланці, що містять органіку, помітно поступаються перед пісковиками і алевритами, але вирішальним фактором їх участі у схилових процесах все-таки є їх ступінь тріщинуватості і підвищена здатність до звітрювання.

Андезити, андезито-базальти, андезито-дацити та інші петрографічні різновидності найбільш поширені серед порід вулканічного хребта. Верхів'я і вододільні частини Вигорлат-Гутинського хребта складені в основному андезито-базальтами та олівіновими базальтами. Андезито-дацити утворюють окремі куполи вздовж північного схилу вулканічного хребта. У інженерно-геологічному відношенні ці породи вивчені ще недостатньо. Серед андезитів переважають щільні темно-сірі, часто порфірової структури породи.

Найбільш тріщинуваті крупнопорфірові андезити, які поширені у межах хребта Гат. Вони при звітрюванні дають кам'яні розсипи крупноуламкового матеріалу.

Вулканічні туфи поширені у вулканічній зоні Карпат. Серед них зустрічаються різноманітні за складом уламкового матеріалу утворення. В них можуть переважати псефіти, псаміти або алеврити, іноді зустрічаються агломератові туфи з уламками андезитів. У туфах є також конгломерати.

Туфи — найменш міцні та найбільш звітрювані породи вулканічної формації.

В інженерно-геологічному відношенні такі породи майже не вивчені. При звітрюванні вулканічні туфи дають високопластичну масу (пластичність досягає 30—35%).

Льодовикові відклади представлені валунно-бриловими відкладами плейстоценового зледеніння і беруть участь в утворенні селів в східних районах розглядуваної області. За петрографічним та механічним складом це дуже різнорідна група уламкових порід. В інженерно-геологічному відношенні ці породи не вивчені.

Серед четвертинних покривних порід розглядуваної площі значне місце займають нелесові породи елювіального, елювіально-делювіального та делювіального походження. Дуже важко визначити ступінь відміни між елюво-делювієм та делювієм.

Зовнішній вигляд та склад елювію перш за все зумовлений літологією материнської породи. Так, на пісковиках утворюються кам'яні розсипи, або щебенисто-супіщана кора звітрювання, забарвлена окислами заліза в жовтувато-бурий колір. Конгломерати стають ніздрюватими, розпадаються на галечники з суглинистим заповненням. Сланці при звітрюванні перетворюються на дрібні тонкі уламки — потеруху, яка переходить в елювіальні глинисті утворення, частіше у важкі та середні суглинки. На вершинах вулканічного хребта елювій представлений розсипами крупного уламкового матеріалу на крупнопорфірових андезитах, тонким щебенистим плащем на андезитах та андезито-дацитах або сильно щебенистими червоно-бурими глинами на вулканічних туфах.

Потужність елювіальних порід на інших вулканічних породах та пісковиках звичайно не досягає одного метра, в той час як на глинистих сланцях та туфах вона може вимірюватися кількома метрами.

Необхідно мати на увазі, що при порушенні дернового покриву ерозією елювій стає основою для постачання матеріалів твердого стоку у вигляді уламків щебеню, а іноді гідрофільної складової.

Характер цих порід зумовлений багатьма геолого-геоморфологічними та кліматичними факторами, але визначаючою залишається літологія материнських порід. Так, найбільш міцні кварцові та слюдисті пісковики дають малопотужні елюво-делювій та делювій порівняно легкого піскуватого складу. Це переважно легкі суглинки, іноді супіски або середні суглинки з великим вмістом піщаних фракцій кварцового складу з малою ємкістю вбирання (4—41 мг екв). Для елюво-делювію і делювію вулканічних порід характерні крупінопилуваті суглинки.

Породи червоноколірної та строкатої давніх кір звітрювання у передгір'ях вулканічного хребта характеризуються більш важким складом елюво-делювію та делювію, які дуже схожі з підстелюючими їх породами. Найбільш міцні елювіально-делювіальні та делювіальні товщі важкосуглинистого складу формуються на глинистих сланцях та аргілітах.

Гранулометричний склад елюво-делювію та делювію неоднорідний. Характерною для них є обов'язкова наявність крупнозему і щебеню, вміст якого в елюво-делювії звичайно вищий, ніж у делювії.

В сухих кам'яних потоках і в руслах мілких водотоків, на стрімких схилах, які живлять сельові паводки, вміст дрібнозему щодо ваги загальних наважок становить звичайно не більше 30%.

• «Кротові нори» або про що мовчать спецслужби (стаття)
• Інтрузивний магматизм та його продукти (реферат)
• Історія геолого-геоморфологічних досліджень Подільських Товтр (реферат)
• Історичні передумови геолого-географічного дослідження Львівсько-Волинського вугільного басейну (реферат)
• Аналіз басейнових палеогеоморфологічних морфолітосистем у вирішенні гідрогеологічних питань (реферат)
• Атмосфера Землі, її склад та шари. Літосфера, гідросфера та геологічна будова Землі (реферат)
• Боротьба з паводками в Карпатах (реферат)
• Вижити під землею (стаття)
• Водна ерозія ґрунтів в Українських Карпатах (реферат)